На берегах Лозови – річки
Під небом чистим,голубим
Село лежить, росою вмите,
Навколо заквітчані сади.
На берегах річки Лозова розкинулось маленьке мальовниче село Будне. Його історія розпочалась у 16 ст. , адже відомо, що за адміністративним поділом у 16 столітті Будне відносилося до Летичівського повіту. У 19 ст. до Могилівського повіту, а у 20 ст. до Шаргородського району.
У першій половині 18 століття село входило до володіння князів Любомирських. У 1816 році, коли ним правила княгиня Людовіка Любомирська, селяни, а їх на той час проживало 250 чоловік,займалися землеробством, садівництвом,а ті, у кого не було землі,рибалили,розводили свійську худобу,бджіл…
Поміщики змінювались досить часто, і тільки в 1850 році село було передано надвірному раднику Казимиру Добровольському, про що є згадка в географічному словнику Польського королівства і інших слов*янських країв Том І.
Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich
Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna.
А з часом дід подарував його онуку – доктору Главацькому. Він у 1910 році і збудував маєток, який зберігся до наших днів і є архітектурною пам*яткою.
Промисловий переворот, що відбувся в Російській імперії, зачепив і наше село. Відкрилися пивоварний ( 1845р.) і винокурний ( 1856р.) заводи,вальцовий водяний млин ( 1888р.). Тоді ж працював і звичайний млин.
Початок ХХ століття для Будного, як і для всієї Російської Імперії був не дуже спокійний. Свідченням цього є заворушення, яке відбулося 28 травня 1905 року. Невдоволена важкими умовами праці в господарстві поміщика Главацького, сільська община висунула йому вимоги щодо їх поліпшення. Та поміщик проігнорував той факт і найняв робітників з інших сіл. Обурений гурт селян, який налічував близько 300 чоловік, прийшов до пана і розігнав найнятих робітників, а також всю панську прислугу. Організатора цього страйку Івана Ільчука було заарештовано та відправлено до Кам*янецької в*язниці.
Щодо духовного життя то в селі діяла приходська церква та школа при ній, що були побудовані із матеріалу старої , купленої в Конатківцях. До половини ХІХ ст.. вона постаріла, й прихожани купили матеріали від старої, дерев*яної церкви в Плебанівці, але до будівництва не приступили. Через два роки церква зі всім згоріла. У 1880 році була закладена нова церква, яку після закінчення будівництва освятили на честь святого Дмитрія Солунського. В селі також існувала громада євангельських християн, яких у 1925 році налічувалося 89 чоловік.
Революційні події та громадянська війна, що розпочалася у 1918 році, мало відбилися на житті села,але залишили свій слід – зруйнований пивоварний та винокурний заводи й частково панська садиба. Разючі зміни відбулися вже після – з утвердженням радянської влади. В селі було створену сільську раду й проведено перші вибори, було засновано комітет бідності. Народжуваність переважала смертність більше, ніж у два рази. У 1924 році кількість населення становила 840 чоловік.
Ще в роки НЕПу в селі виникають обєднання селянських господарств – трудова сільськогосподарська спілка та засновано комітет незалежного селянства, до якого входило 169 чоловік. Орні землі всіх селянських господарств становили 508 десятин, худоби – 720 голів.
Радянська влада зробила багато корисного в галузі освіти, відкривши пункт ліквідації не писемності. Учитель Григір Добрянський проводив заняття українською мовою по дві години в день. В селі також було відкрито хату –читальню. Невідємною частиною культурного життя стала школа, навчання у якій
розпочалося 19 жовтня 1926 року. Важлива подія для жителів села відбулася 1929 року – у приміщенні панського маєтку було відкрито сільськогосподарський технікум,або як його тоді називали « агрономічна школа». Директором цього навчального закладу був Йосип Станіславович Волянський. Технікум діяв 5 років.
У 1934 році після закриття технікуму , у цьому ж приміщенні було відкрито дитячий будинок. А 15 серпня 1961 року Буднянський дитячий будинок реорганізовано у Буднянську допоміжну школу – інтернат.
В часи колективізації в селі було створено декілька сільськогосподарських товариств, а вже на початку 1930 –х років розпочалася масова колективізація та було утворено артіль « Ленінський шлях». Поруч із колективізацією проводилось розкуркулення. У Будному навесні 1930 року було розкуркулено і вислано до Сибіру багато людей, виселено із будинків цілі сімї,конфісковано майно за відмову вступати до колгоспів. Колективізація, яка зруйнувала найкращі селянські господарства, і непомірна продрозкладка призвели до великого голоду 1932 – 1933 рр., під час якого вимирали цілі сім*ї. Та село пережило голод і почало відроджуватися. В 1934 році в Будне прийшов перший трактор ХТЗ, а в 1936 році перший автомобіль «Форд». В 1939 році була створена жіноча бригада трактористок, а першими трактористками були Палагна Глупак, Ганна Ковбасюк, Антоніна Короп.
Війна 1941 – 1945 років забрала життя 72 жителів села, серед яких і Герой Радянського Союзу Ілля Грель.
Село перебувало в окупації з 24 липня 1941 року по 21 березня 1944 року. Розпочинається відбудова, але через нестачу робочих рук, транспортних засобів, через недорід 1946 року знову настав голод. Та, попри все ,село відроджувалося, і в 1948 році почала діяти сільська електростанція.
Колгосп «Леніський шлях» , який об’єднував села Будне та Грелівку, впевнено піднімався на ноги і за головування Ф.В. Китасюка став колгоспом – міліонером. На території цих сіл успішно працювали дві молочно – товарні ферми, вівцеферма, птахоферма, свиноферма. Але в 1959 році Буднянську сільську раду було ліквідовано, село ввійшло до складу Слободо Шаргородської сільської ради, колгосп було об’єднано із відстаючим господарством с. Слободи – Шаргородської. Всі основні фонди було передано в Слободу – Шарородську, а в Будному залишили лише ферму нетелів. Будівлі інших ферм були зруйновані. Село почало занепадати, скорочувалась кількість жителів, молодь в пошуках роботи і кращої перспективи покидала рідні місця.
В 1964 році в селі було зруйновано церкву і на її місці побудовано клуб. За 20 років обєднання зі Слободою – Шаргородською в селі Будне не було побудовано жодного господарського об’єкту. І тільки у 1986 році було збудовано цегельний завод, а пізніше побудовано ферму замість п’яти зруйнованих та ангар.
Сільська школа перебувала у жахливому стані. У 1989 році , коли головою правління колгоспу ім..Куйбишева став І.Ф. Віканов ,тоді було закладено фундамент нової школи. І вже через два роки діти перейшли у нову школу. Сьогодні вона входить до складу навчально-виховного комплексу.
Два навчальні заклади, сільський клуб – бібліотека, ФАП, церква, які функціонують в Будному , вселяють надію на подальший розвиток села та його щасливе майбутнє.